Главная страница » Новости » Новости Славутича и региона » «Один в каное» знову в Чернігові!

«Один в каное» знову в Чернігові!

 

ЖИВА МУЗИКА. Гурт, який ламає шаблони, музична сенсація, феномен, космос – це все можна почути на адресу львівського гурту «Один в каное». Він утворився у 2010 році й одразу почав давати концерти. Зараз у нього два альбоми і тисячі прихильників. Два роки тому музиканти вже були в Чернігові, цієї весни приїдуть удруге, із новими піснями. Докладніше про гурт, слухачів, музику в цілому ми поговорили з вокалісткою «Один в каное» Іриною Швайдак.

Любов слухачів не вимірюється їхньою кількістю

– Ви вже виступали в Чернігові. Чи запам’ятався вам чимось той концерт, люди?

– Це був другий концерт у нашому турі. Після виступу у великому київському залі ми одразу приїхали в невеличкий чернігівський клуб і вкотре переконались, що любов слухачів не вимірюється їхньою кількістю: люди, які прийшли на наш концерт, підспівували кожній пісні і відбивали кожен ритм. Не тільки ми, музиканти, – тоді всі присутні в залі творили концерт.

– Під час березневого концерту ви презентуєте пісні зі свого другого альбому. Це абсолютно нові пісні чи є й написані ще до виходу першої «студійки»?


– Це нові для слухачів пісні, проте для нас час появи кожної з них – дуже різний. Є такі, які з’явились кілька років тому і чекали свого часу. Є й такі, які написані зовсім недавно. Та їх усіх об’єднує якась своєчасність, зрілість і готовність бути почутими.

– «Один в каное» позиціонується як «гурт, який відмовився від атрибутів та стереотипів вітчизняного музичного бачення, але знаходить свого слухача та збирає повні зали прихильників». Чи говорить це про те, що смаки української публіки змінилися – люди шукають іншої музики, відмінної від тої, якою їх годують по ТБ?

– Мені здається, певна частина людей завжди шукала особливу для себе музику. Проблема в тому, що донедавна українська музика не пропонувала нічого нового, вона застигла в якихось незрозумілих рамках. Але відбувся поштовх, який поступово призводить до якісного розвитку української музики. Вона звучить, і за нею йдуть її слухачі. Ті ж, кому завжди було достатньо музики «з екрану», так і залишаться задоволені своїм вибором, і це нормально – має бути рівновага.

До того ж останнім часом ми відчули певне зацікавлення нашою музикою з боку традиційних медіа, тому не все так погано. Українська музика, як і вся українська культура, дуже податлива: як тільки створити для неї початкові умови і дати шанс, вона починає розвиватись і звучати. На жаль, в силу історичних обставин, власного недбальства і несвідомості щодо важливості постійного творення своєї рідної культури, ми вже багато впустили. Тому маємо великі культурні прогалини в певні періоди часу, у тому числі й у музиці.

– Ви виступаєте з 2010 року. Як вам вдалося почати гастролювати, не маючи жодних студійних записів? Як шукали свого слухача, чи він сам вас знайшов?

– Ми просто почали грати концерти, на них почали приходити люди. Все відбувалось досить органічно. Ми часто чули запитання, які закінчувались словами «не маючи жодних студійних записів», але ніколи не розуміли, чому люди надають цьому такого великого значення. На концерти приходять послухати не студійні записи, а живе виконання.

Технічний прогрес настільки пішов уперед, що дозволяє будь-якому слухачеві оперативно зробити концертний запис і миттєво випустити його в Інтернет для всезагального прослуховування і переспівування. Так сталося й з нами. Наш перший сольний концерт відбувся у 2010-му в невеличкому львівському залі, тоді прийшло не більше ста людей, вони ще не знали наших пісень. Прийшли вперше послухати і залишились до сьогодні, привівши з собою своїх друзів, знайомих, близьких. Так розросталося і продовжує розростатися коло наших слухачів.

Одного разу ми грали на невеличкому фестивалі при майже пустому залі. Відчуття було не з найприємніших, але ми підійшли до цієї ситуації по-філософськи. Здатність дивитись на обставини таким чином дозволяє не впадати в паніку, а рухатись далі.

– Вас називають музичним феноменом. Як гадаєте, чому люди полюбили вашу музику?

– Зазвичай ми не ставимо собі таких питань. Можливо, це через те, що наша музика в першу чергу подобається нам самим і так сталось, що у нас є коло однодумців серед наших слухачів.

Залишатись людиною в будь-яких обставинах

– Ви поклали на музику вірш Івана Франка «Човен». Є у вашому репертуарі інші вірші? Плануєте надалі «оживляти» українську класику?

– Переспівувати поетів у наших планах немає. Такі речі стаються з нами спонтанно, так сталось і з віршем «Човен» Івана Франка, і з віршами «Видиш, брате мій» Богдана Лепкого та «Про білизну» Романа Тарнавського.

– В Україні у вас чимало прихильників. Не думаєте про вихід на європейську сцену, розширення репертуару до англомовних пісень?

– Якщо говорити про «Один в каное», то в наших планах і амбіціях – збагатити українську музику та культуру. Якщо західна сцена захоче чути в себе наші пісні такими, якими вони є, – ми будемо тільки раді.

– У вас досі немає менеджера, продюсера? Це ваш свідомий вибір – робити все самостійно, чи просто важко знайти потрібну людину?

– Напевно, справа і в першому і в другому. За сім років існування ми настільки звикли контролювати всі музичні процеси і докладатися до всього, що просто не уявляємо, як усе може відбуватися без нашої участі.

 

– Грати перед сотнею глядачів або тисячею і більше – для вас є різниця? Який формат виступів вам ближчий?

– Для нас найважливішим критерієм є, з якою метою люди прийшли на концерт: послухати музику чи розважитись шляхом знецінення самої музики? У першому випадку все пройде чудово, скільки б людей не було на концерті. У другому – ми не зможемо порозумітись.

– У вас цікавий логотип, і за ним стоїть не менш цікава історія створення. Поділитеся нею?

– Наш логотип створила дизайнерка з Латинської Америки – Тася Пеллегріні. У певний період вона цікавилась слов’янською музикою і натрапила на наш гурт, так і почалась наша співпраця, яка триває й досі. Наш логотип схожий на серцевину стародавнього музичного інструмента, кобзи, звідки він і взятий. З іншого боку, за формою нагадує шість човників (каное), які спливлись докупи.

– Яку музику слухаєте самі? Які книги читаєте? Які дивитеся фільми?

– Мені подобається Daughter, Angus&Julia Stone, Sting, Aliсia Keys та багато інших. Проте я не можу сказати, що слухаю музику багато і часто, швидше навпаки. Те ж стосується книжок та фільмів. Я можу порадити, скажімо, Маркеса, якого дуже люблю. Проте завжди віддам перевагу перебуванню у власних фантазіях та фільмах, аніж зануренню в чужі історії. Можливо, такий свого роду егоїзм проявляється в усіх, хто пише.

– Якби вас попросили сформулювати свої правила життя трьома реченнями, що б ви написали?

– Що б я не написала, через років двадцять сформулюю правила по-іншому. Думаю, зараз досвіду недостатньо для таких серйозних справ. Проте можу сказати, що зараз для мене важливо віддано робити улюблену справу і продовжувати зростати духовно, залишаючись людиною в будь-яких обставинах.

Юлія ЛОЗОВА



Назва гурту «Один в каное» не сходить з уст українських меломанів. Однак це якраз той випадок, коли краще один раз почути їх, ніж десять раз – про них.

4 березня, 19:00, Cash Pub. Не проґавте!

Квитки вже у продажу, кількість місць обмежена.

Телефон для довідок 050 465-77-76.

Теги: Cash Pub. концерт, Один в каное, Чернігів

Добавить в:
 
 
сайт Объява