Любити дитину - головне, але важливо не перестаратися. Не варто перетворюватися в прислугу для молодого покоління. Це шкідливо, як для батьків, так і дітлахів. Сім’я, це маленький світ зі своїми правилами та законами, але якщо вони суперечать законам природи, наслідки можуть бути плачевними. Принцип «дітоцентризму»,...
Любити дитину - головне, але важливо не перестаратися. Не варто перетворюватися в прислугу для молодого покоління. Це шкідливо, як для батьків, так і дітлахів.
Сім’я, це маленький світ зі своїми правилами та законами, але якщо вони суперечать законам природи, наслідки можуть бути плачевними. Принцип «дітоцентризму», це коли потреби та навіть примхи дитини є найвищою цінністю і пріоритетом для всіх членів сім’ї.
Психологи стверджують — така поведінка з дитиною їй не на користь, а в її майбутньому дорослому житті викличе масу проблем і труднощів.
Що відбувається, якщо дитина стає центром родини?
Що буде, якщо батьки нехтують своїми потребами в догоду фанатичному задоволенню потреб дитини? Коли дитина опиняється на чолі сім’ї — змінюються ролі в сімейній ієрархії. Структура сім’ї перевертається з ніг на голову. Дитина панує, батьки підпорядковуються. В такому випадку вона виявляється в полі взаємовиключної інформації: з одного боку вона залежить від батьків і не може про себе подбати самостійно, без дорослих вона пропаде. З іншого боку, для батьків вона цар і бог і всім керує.
Як результат, у дитини не формується адекватне уявлення про свої істинні можливості.
Коли життя родини підпорядковане потребам дитини, не встановлюються межі дозволеного, все навколо зайняті її обслуговуванням — батьки в очах дітей позбавляються тої необхідної могутності, яка повинна давати дитині відчуття надійності та захисту. Якщо дорослі не головні в сім’ї, то на них не можна опертися. Першими від такого підходу страждають самі батьки та стосунки між ними — починаються змагання «хто більше любить дитину», хто вкладає більше сил і більше грошей. Хто повинен більше, а хто і так молодець. Починаються конфлікти. Мама і тато перестають знаходити час одне для одного і, як результат, віддаляються. Так справа може дійти до розлучення. Головною, у функціональній сім’ї, повинна залишатися подружня пара. Еволюційно так влаштовано, що дитинча завжди слідує за батьками. Дітоцентризм перевантажує нервову систему дитини. Якщо вона міцна, ми отримуємо просто капризи. Якщо і так не стабільна — більш серйозні порушення розвитку. Чим більш передбачуване життя дитини — тим краще для неї.
