Міжнародний саміт мерів (International Mayors Summit) разом з The Gate Agency спробували візуалізувати, яким може бути життя людини в місті через 10 років. Без сумніву, воно залежить від людей: окремого громадянина, власника корпорації і урядовця. Можливість заглянути в уявне або реальне майбутнє допоможе усвідомити, яким може бути 2030 рік,...
Міжнародний саміт мерів (International Mayors Summit) разом з The Gate Agency спробували візуалізувати, яким може бути життя людини в місті через 10 років.
Без сумніву, воно залежить від людей: окремого громадянина, власника корпорації і урядовця. Можливість заглянути в уявне або реальне майбутнє допоможе усвідомити, яким може бути 2030 рік, чого не допустити і за що боротися. Інструкція до прочитання: ви – людина, на календарі якої сьогодні липень 2030 року. Ви читаєте статтю-аналіз змін за останні 10 років в Україні та світі. Більшість інформації в тексті правдива і описує факти, але майбутній сценарій розвитку подій у кожній сфері – позитивний чи негативний – залежить від того, яким ми як громадяни, влада та бізнес, дозволимо йому бути. Несподівана пандемія показала тим, хто не хотів помічати цього раніше, що людина може чинити негативний вплив на своє середовище, природу, екологію, здоров’я власне і чиєсь. Тому ми маємо відчути, яким страшним чи яким щасливим може бути наше життя, і вирішити, яке творити!
Медицина майбутнього
Пандемія 2020 року стала найбільшим тестом для системи охорони здоров’я, а в українських містах розкрила дуже сумну картину. Клініки виявились не готові – пам’ятаєте, як апарати ШВЛ купували волонтери з бізнесу, хтось наживався на масках та антисептиках, а хтось закуповував за власні кошти і роздавав, українські дизайнери шили захисні костюми лікарям, серед яких було багато летальних випадків. Мало хто знав, але вже тоді існували так звані мобільні шпиталі, які за короткий час розгортались у будь-якому місці, що давало змогу локалізувати віруси та ізолювати пацієнтів, водночас забезпечивши їм якісне лікування з усім необхідним обладнанням та фаховими лікарями. Компанія Zebra у 2020 пророкувала широке застосування мобільних девайсів в сфері охорони здоров’я вже у 2022. Зокрема мобільних додатків та пристроїв для точного ведення картки пацієнта, відслідковування самопочуття та покращення комунікації не лише з персоналом лікарні та пацієнтами, а медпрацівниками між собою.
Дослідження показало, що 97% медсестер та медбратів у 2022 році будуть використовувати мобільні пристрої біля ліжок пацієнтів, що підвищить рівень довіри також. Дистанційний моніторинг здоров’я пацієнта та використання штучного інтелекту зменшують ризики неточних діагнозів. Але все це у США. Україна, яка постійно переживає політичні кризи та часті зміни міністрів, а відтак і брак послідовності у реформах, спромоглася лише на дуже незначні зміни в медичній сфері. Водночас кількість приватних клінік зросла, рівень сервісу та якості для багатих пацієнтів продовжує вражати. Глобалізація все ж має свої плюси: компанія Deepmind, яка з 2010 року працювала над застосуванням штучного інтелекту, навчилась діагностувати проблеми зору так само ефективно, як найкращі лікарі, та створила штучний інтелект для аналізу раку грудей. Алгоритм перевищив досягнення усіх лікарів на 11,5% за деякими показниками діагностування хвороби. Чималий прогрес відбувся у навчанні лікарів, і ще за даними дослідження Harvard Business Review, ті хірурги, які тренувалися завдяки пристроям віртуальної реальності, показали на 230% кращі результати, ніж ті, хто отримав традиційне навчання.
Вода – скінченний ресурс
Вода здавалась нескінченним ресурсом, принаймні для українців. Однак якщо нічого не змінювати, то в 2040 році в Україні буде дуже обмежена кількість джерел води, а питна вода стане дефіцитом. За оцінками Світового банку, Україна посіла 125-те місце за рівнем запасів питної води на початку 20-х. З 1990 до 2020 понад 10 тисяч малих річок в Україні перетворились на болота та висохли. Ми вже тоді розуміли, що якщо нічого не робити, то річки і далі зникатимуть. Така ситуація була спричинена не коронавірусом, а кліматичними змінами та розвитком індустрій та безвідповідальним споживанням.
В українських містах вода завжди була політичним питанням. Через тарифи. А водоканали були збитковими. Застаріла комунальна інфраструктура потребувала модернізації за великі кошти, і небагато мерів готові були брати кредити та починати масштабні проекти. Принаймні Миколаєву та Житомиру вдалося запустити проекти модернізації. Зима 2019–20 видалася надмірно теплою і без опадів, а влітку через повені в Карпатах люди почали забувати про важливість модернізації цієї сфери. Не існувало бачення на рівні країни, були окремі позитивні зрушення в містах. Ще у 2020 році біля мільярда людей на планеті мали обмежений доступ до питної води, а близько 2,5 млрд зіштовхувалися з дефіцитом хоча б місяць на рік. Чимало країн купували воду за кордоном. Україна також може опинитися в такій ситуації, бо за підрахунками ООН глобальний попит на питну воду перевищує пропозицію на 40% у 2030.
Повна інклюзія майбутнього
Для 2,6 мільйонів людей з інвалідністю в Україні життя стало значно комфортнішим та безпечнішим у 2030 році. Перехід на віддалену роботу під час карантину дозволив людям на інвалідних візках, з вадами зору та слуху не витрачати час на дорогу. Розвиток технологій, таких, як голосовий набір тексту, сенсорні монітори та клавіатури зі шрифтом Брайля зробили роботу набагато простішою, і дозволили багатьом компаніям переглянути свої пріоритети щодо прийняття на роботу людей з інвалідністю.
Це вже не вимога закону про 4% працевлаштованих та працевлаштування "на папері", а радше звична практика, адже фізичні труднощі не зменшують таланти та професійність. До більшої інклюзії світ наблизили розробки таких компаній, як Neuralink Ілона Маска. Вона розробляє нейроінтерфейс, керований мозком людини задля лікування неврологічних хвороб і порушень роботи мозку, відновлення моторних функцій, лікування сліпоти, паралічу, епілепсії, депресії, хвороб Паркінсона і Альцгеймера. Також великі досягнення здобули компанії, що займаються нейропротезуванням, створюючи протези, якими можна керувати за допомогою мозку.
На пляжі чи на професійному нетворкінгу ви можете і не помітити протез у молодої дівчини чи слухового апарату у співрозмовника, але важливо ще й те, що всі вони мають можливість не лише віртуальної участі, а й фізичної. Роками гострою проблемою для людей з інвалідністю в Україні була інфраструктура. Переможцем нагороди Доступне Місто (EU Access City Award) 2019 стало місто Бреда у Нідерландах (180 000 населення). Крім повністю інклюзивного сайту мерії міста, були адаптовані ще 25 сайтів різних служб, повністю інклюзивним став історичний центр міста. У місті створений спеціальний фонд для малих інфраструктурних змін, а влада співпрацювала з бізнесом для підсилення результату роботи і довгострокової стратегії.
В той же час, коли в Україні команда DostupnoUA тестувала міста на інклюзивність, ситуація викликала сльози та обурення. Інклюзивними не були ні аптеки, ні ресторани, ні офіси, ні музеї. Хіба поодинокі. Ми віримо, що у 2030 році дійде нарешті черга українського міста вперше вибороти таку нагороду. Бо місто таки для всіх, як і слоган міста Бреда.
Реально нереальний концерт
Ви знаходитесь під сценою прямо перед артистами… Під перші акорди улюбленої пісні по шкірі пробігають мурашки, і ви починаєте підстрибувати та підспівувати. Поруч себе ви бачите тисячі інших глядачів, які танцюють та співають разом з вами. Ви вперше на концерті улюбленої групи. Артисти так близько, і ви бачите кожну деталь їхніх облич, міміку, жести. Через дві години концерт закінчується, група прощається, голограми зникають, ви знімаєте свої VR-окуляри і знову опиняється у своїй кімнаті… З початку карантину 2020 світові та українські артисти, які змушені були відмінити свої концерти, почали проводити онлайн-концерти на ютубі та у ТikTok.
На Великдень італійський тенор Андреа Бочеллі виступив у пустому соборі Дуомо в Мілані. Трансляція на ютуб набрала більше 40 мільйонів переглядів, по суті це ціла Україна. Але з 2020 багато чого змінилося. Тепер замість квитка на концерт можна купити "ракурс" з тієї камери, яка максимально наблизить вас до кумира, відчути задуху і спітнілість, яка панувала на стадіонах ще 11 років тому під час 70–90 тисячних концертів, а учасники улюбленого гурту можуть так, як і ви, дивитись все через VR, в той час, як на сцені будуть їхні голограми.
Соціальне дистанціювання "на ходу"
Під час пандемії 2020 року суспільство та уряди у всьому світі зрозуміли, що чи не найбільшою загрозою для здоров’я є громадський транспорт. І пандемія стала поштовхом для переосмислення функціонування як особистих авто, так і таксі та всього громадського транспорту. Ще у травні 2020 у Лондоні компанії Addison Lee та Uber почали оснащувати їхній автопарк спеціальними перегородками для підвищення рівня захищеності і водіїв, і пасажирів. Вони почали це робити після того, як 3 водія Addison Lee, компанії, яка щорічно перевозить 10 млн пасажирів у Лондоні, померли від COVID. А за даними Національного Офісу Статистики в Англії та Уельсі, водії таксі на 2-му місці по смертності від COVID (36,4 смерті на 100 000) після працівників охоронної сфери.
У 2030 сервіси таксі з водіями вже звично оснащені сенсорними перегородками. Завдяки цьому нововведенню можна скоригувати маршрут, вибрати музику чи подивитися відео, а також поспілкуватися з водієм завдяки синхронному аудіоперекладу, навіть якщо ви не знаєте його мови. Разом з перегородками кожне авто оснащене вмонтованою автоматичною системою дезінфекції. Звісно, про оплату готівкою вже давно забули. Окрім того, у 2030 вже добре розвинені послуги каршерингу, а в окремих країнах – безпілотні автомобілі п’ятого рівня автономності.
Перерозподіл приватного транспорту
За даними New York Times, жителі американських міст масово почали скуповувати велосипеди під час карантину 2020, і попит виріс на 121%, а на електросамокати – на 85%. Звісно, в той час були порушені ланцюги постачання на глобальному ринку і навіть відчувався дефіцит. Тоді в Італії уряд запровадив спеціальну програму для стимулювання велотранспорту через компенсацію 60% вартості велосипеду для жителів міст з населенням до 50 тис., а за перший місяць продажів італійці купили понад 600 тис.велосипедів.
Весною 2020 року у Парижі виділили біля 20 млн. євро для стимулювання велотранспорту. Крім розбудови інфраструктури, це фінансування покрило також здешевлення ремонту велосипедів у відповідних магазинах-сервісах, і навіть навчання людей їзді на двоколіснику і тимчасові паркомісця. За даними міністра, 60% поїздок по Франції в "нормальний час" складають довжину менше, ніж 5 км. Таким чином, влада хотіла збільшити відсоток щоденних поїздок на та з роботи на ведосипеді від 3% до 9% до 2024 року.
Тоді ще почали обмежувати рух автівок на деяких вулицях, як, наприклад, на вулиці Ріволі, яка веде до Лувру, бо місто відчуло "кайф" від зменшення викидів в повітря від навали машин. Але за 10 років ситуація змогла кардинально змінитись. Столиця Данії вже вкотре перевищила показник 50% містян, які щодня їздять на роботу на велосипедах (правда, в Копенгагені велоінфраструктуру почали розбудовувати у 1960-х), а показник 1,4 млн км, які в середньому пробігали двоколісники за день, виріс в рази. У Берліні таки розвинули систему автострад вищого рівня для велосипедистів (ще відповідно до прийнятого у 2017 році закону), встановили 100 000 нових паркувальних острівців та багаторівневих гаражів ще до 2025. Вони вже тоді розробили систему безпеки для велосипедистів, що відділяла смуги для авто.
У багатьох українських містах для приватних автомобілів виділили лише одну смугу, натомість велосипеди та інший малий електротранспорт в деяких районах міста став ключовим. Це має також істотний екологічний вплив, адже лише 5% енергії та матеріалів, які потрібні для виготовлення одного авто, потрібні для виробництва одного велосипеда. Крім того, зменшується використання гуми, а це своєю чергою позитивно впливає на ліс, який менше вирубують для "гумових плантацій".
Велосипеди вигідніші фінансово: і не лише з точки зору затрат на купівлю та утримання транспортного засобу, але й містян як платників податків, адже велосипеди вагою 10 кг мають позитивний вплив на зношуваність дороги на відміну від седана в 2 тонни. Велопарковки виявились легшим завданням для міської влади у різних містах, а робота евакуаторів зменшилась до 7% порівняно з 2020.
Подорож з бабусею у Париж. Недорого
Коронавірус став тригером змін у туристичній індустрії, які були немислимі лише кілька місяців до його початку. Вперше в сучасній історії близько 90% населення світу були повністю обмежені в подорожах. Авіакомпанії, туристичні компанії та туристичний сектор загалом стали одними з найбільш постраждалих від пандемії. Близько 25 мільйонів робочих місць у сфері авіації та 100 мільйонів робочих місць у сфері туризму були під ризиком. За даними Інституту Світового туристичного форуму, збитки туристичної галузі сягнули близько 1 трильйона доларів за 2020 рік. В Україні тоді стартував неформальний рух #мандруйукраїною, а українські Карпати, Херсонська область, Львів та Одеса тонули в туристах, що мало непоганий економічний ефект для цих регіонів. Звісно спинити подорожі нереально, тільки не всі вони стали реальними.
Наприклад, туристичні компанії в Австрії та Швейцарії оновили свої веб-сайти, і на них стали доступні інтерактивні альпійські панорами та 360-градусні відео пішохідних маршрутів. Міські парки в Нью-Йорку та Лондоні, а також широко відкриті простори Йосеміті, Єллоустоун та Скелясті гори Колорадо пропонують "віртуальні тури" у стилі Google Street View. До них додаються аудіотури та звуки природи задля атмосфери занурення. Тим часом нові тривимірні карти, такі, як Fatmap, дозволяють туристам, бігунам, велосипедистам і лижникам планувати або відтворювати пригоди з безпрецедентними деталями. А компанії віртуальної реальності працюють над створенням нових продуктів, щоб споживачі отримували унікальний досвід подорожей не виходячи з дому.
Таким чином стало можливим те, про що я могла лише мріяти, – звозити свою 90-річну бабусю і Париж! Їй сподобалося все, тільки окуляри трохи тиснули. Шкода лише, що чимало історичних пам’яток в Україні таки не витримали іспиту часу та недбалості, і серед "магнітів" залишилось лише кілька замків Золотої підкови на західній Україні.
Теплий контроль особистих даних
Ще в січні 2020 в Юхані, де був виявлений коронавірус, влада вирішила прийняти жорсткі заходи самоізоляції, зупинивши весь транспорт та контролюючи пересування людей лише у разі нагальної потреби. Обмеження стосувалися і приватного транспорту, шкіл, заводів. У деяких будинках запровадили так званий блокпост, а в певних ЖК охоронці навіть блокували вхід. Тоді всі відчули різке обмеження свободи пересування, яке було спричинене швидким поширенням вірусу. Чимало урядів та науковців почали думати про те, як запровадити тепловий контроль. У Китаї залучили технологічні компанії для розробки програмного забезпечення з так званим кольоровим кодом, де червоний прапорець сигналізував про ризик і людині був заборонений вхід в громадський транспорт чи торговий центр.
Сестринська компанія онлайн-гіганта Alibaba допомогла місцевій владі розробити сервіс через популярний мобільний гаманець Alipay, де після ідентифікації людині привласнювався кольоровий код – зелений, жовтий чи червоний. Систему впровадили в 200 містах, а далі поширили на рівень держави. Але New York Times виявив, що інформація з смартфонів людей потрапляла до поліції, що стало зразком нових форм автоматичного соціального контролю, дія якого могла тривати довше, ніж сама пандемія. Проте тимчасові заходи безпеки, як позиціонувала тепловий контроль влада, викликали більше запитань та страху від нерозуміння поширення персональних даних.
У США Центр попередження та контролю хвороб теж використовував дані з додатків Amazon та Facebook, а потім відправляв їх до офісу місцевого шерифа. В Китаї стояло питання про використання даних комуністичною партієї, адже в деяких провінціях, як, наприклад, Чжецзян, 90% жителів встановили (без вибору відмовитися) додаток, про який йшла мова вище, а це означає, що влада мала усі дані – місце перебування, ID, історію пересування. Пригадуєте, Харарі писав про те, що тепловий контроль працює схоже до емоційного, і що з часом можна буде вимірювати емоційну реакцію на провладну партію чи промову президента. Якщо додатки фіксуватимуть злість, наприклад, то в авторитарних державах такі люди не обійдуться без наслідків. Дивним чином, заходи безпеки під час пандемій чи великих спортивних заходів, як, наприклад, Олімпійські ігри, перетворились на механізми управління людьми.
Дихати – це розкіш минулого?
Липень 2020 розфарбував територію України на карті Індексу забруднення повітря у реальному часу (World's Air Pollution: Real–time Air Quality Index) у зелено-жовті кольори. Зелений свідчив про хороші показники якості повітря, жовтий про середні в районі Львівської, Запорізької, Хмельницької, Київської областей. Червона позначка біля Дачного і Краматорська попереджала про загрозу здоров’ю. Схожу картину показує SaveEcoBot. В Києві інформація подається з 142 станцій. Але ще кілька місяців до того жителі України били на сполох через жахливий смог над столицею та пожежі в лісах в зоні Чорнобиля та в Житомирській області. Влада повідомляла, що викиди в повітрі в нормі.
Маски, які стали вимогою під час карантину в багатьох країнах, були звичними в китайських містах задовго до коронавірусу. Через високий вміст PM 2.5 уряд країни почав "війну з забрудненням повітря", ввівши вимоги зменшення використання вугілля у Пекіні та ще 27 містах. За словами Марії Нейри з ВООЗ, ще у 2019 році близько 7 мільйонів передчасних смертей щорічно пов’язують із забрудненням повітря. Водночас 80% усіх міст перевищують рекомендації ВООЗ щодо рівня забрудненості повітря. Мери 35 міст заснували мережу C40, яка у 2020 збільшилась до 94 міст-членів, що представляли понад 700 тис. людей та 25% глобальної економіки.
Вони підписали Декларацію про міста з чистим повітрям, яка передбачала зменшення викидів у повітря до 2025 року. На жаль, жодне українське місто не стало підписантом цієї декларації. Відтак, у 2030 маска та респіратор є невід’ємним елементом для виходу на вулицю. Встановлені ліміти перебування під відкритим небом строго контролюють. Ні, не поліцейські, самі жителі, через низку гаджетів, які в залежності від стану здоров’я кожного розраховують ліміт часу перебування на вулиці. Прогулянки в парках з дітьми стали спогадом. Колись ми дивувалися, що 760 млн людей у Китаї стали "в’язнями" власних квартир зі спалахом коронавірусу, але самі спричинили таку ж ситуацію. І лише зараз подарунок "посади дерево" став найціннішим для друзів та колег і для нашого ж здоров’я.
Сміття, що гріє і не смердить
"Україна, один з найбільших торговців зброєю в світі, виробляє трохи більше 474 мільйонів метричних тон відходів на рік, 448 мільйонів з яких – небезпечні відходи. Жодна з 105 країн, щодо яких є дані про небезпечні відходи, не виробляє більше таких відходів", – зазначалось в аналізі. Крім того, за даними 2018 року в Україні налічувалося близько 6000 сміттєзвалищ, але несанкціонованих було вп'ятеро більше! 93 % сміття потрапляло саме на сміттєзвалища.
А ви сортували сміття у 2020 році? Консервні банки розкладаються 50 років, підгузки та платиск 400–450 років. Світовий банк озвучив нечувану цифру – 3,5 млрд тонн сміття до 2050 року, якщо людство не схаменеться. У 2016 році в The Guardian опублікували цікавий матеріал про найбільш засмічене місто. Мумбаї продукувало 11 000 тон сміття на день, в Каїрі сміттям годували свиней, а кількість відходів в китайських містах зростало вдвічі швидше ніж населення.
Американське агентство 24/7 Wall Street поставило Україну у 2019 році на 9 місце в списку країн з найбільшою кількістю сміття на одну людину з позначкою в 10,6 тонн на людину. Натомість на переробку йшло лише 3-4 % сміття. В сфері моди щорічно виробляють від 80 до 100 млрд. одиниць! Це включно з прихованим сміттям. У США 15 млн. тонн текстилю щорічно просто йде в сміття останні 20 років. В України немає іншого виходу, як вчитися у найкращих, у країн, які зуміли налагодити сміттєпереробку та генерують тепло для будинків від сміття. В місті Уппсала у Швеції сміттєпереробний завод межує з житловим кварталом всього лише на відстані 300 метрів, а шкідливі речовини не потрапляють у повітря через суворий контроль температур згоряння та фільтрів.
Додатковим бонусом, крім очищення міста, завод дає містянам теплу воду, адже 70% електроенергії використовується саме для підігріву води в місті, де немає централізованого газопостачання. Сміттєспалювальний завод у центрі австрійської столиці за рахунок спалювання 265 тис. тонн сміття на рік забезпечує тепло в низку осель у місті і є невід’ємним пунктом на карті туриста.
Музей минулого життя
Ми звикли, що музеї – це місце іншого цікавого досвіду, тиші та літніх пань в кутку кімнати на старому стільці. Принаймні так було до початку пандемії 2020 в Україні. Але тоді музеї втратили основну частину своїх доходів (і так невеликих на той час, з ціною квитка 40 грн) і намагалися залишатися на плаву лише завдяки допомозі від благодійних фондів чи організацій з підтримки культури та онлайн-аукціонів. У березні 2020 року платформа Google Arts & Culture об'єдналася з більш ніж 2500 найвідомішими музеями та галереями світу задля створення віртуальних турів та перенесення експонатів в онлайн.
Також багато музеїв у США та Європі, як от Музей сучасного мистецтва (MoMA) та Музей Гуггенхайма в Нью-Йорку, почали пропонувати безкоштовні дитячі віртуальні тури та челенджі з історії, мистецтва та науки. Нові проєкти представлені лише онлайн. Наприклад, у червні 2020 року в Україні був створений перший у світі інтерактивний онлайн-музей ЛГБТ-спільноти "Музей прийняття". З часом таких онлайн-музеїв ставало більше. Проте фізичні музеї не зникли. Перебування в них супроводжується новими правилами, включаючи соціальне дистанціювання, неможливість доторкнутися до екрану чи експозиції, як це було раніше в дитячих інтерактивних музеях.
Натомість з’явилося "дзеркало часу", винайдене українськими митцями, що давало змогу людині не просто побачити себе в певному віці, як на фото, а й відчути тодішні емоції та враження. Експонатами стали і певні явища, як, наприклад, потискання рук для вітання, яке за останнє десятиліття забулося.
Ірина Озимок, для УП
Фото: The Gate Agency
Фотографи: Валентин Кузан, Антон Федоров, Сергій Коровайний, Григорій Веприк, Олександр Доловов
Дизайнер: Іван Косенков
