Дмитро Баглаєв: «Я виявився одночасно повністю не цікавим, але дуже корисним»

Головний архітектор міста Славутича на минулому тижні був запрошений в якості доповідача на захід Конфедерації будівельників України. На сторінки Фейсбук «Архітектура Славутича» від поділився враженнями та виводами з цього заходу: «Обожнюю бувати в спільнотах, де всі крутіші за мене в моїй же професії. Саме такі зустрічі мотивують на розвиток та навчання.

 

Головний архітектор міста Славутича на минулому тижні був запрошений в якості доповідача на захід Конфедерації будівельників України. На сторінки Фейсбук «Архітектура Славутича» від поділився враженнями та виводами з цього заходу:

«Обожнюю бувати в спільнотах, де всі крутіші за мене в моїй же професії. Саме такі зустрічі мотивують на розвиток та навчання. Отже тема нашої бесіди була: «Планування і оновлення міст: виклики сьогодення». Обговорювали питання та проблеми сучасного містобудування, відповідності територій генпланам, розробку містобудівної документації та багато іншого. Я зі своєю промовою виявився для учасників одночасно і повністю не цікавим, але й одночасно дуже корисним.

Не цікавий, тому що в Славутичі просто не існує більшості проблем містобудування, які існують в інших містах. Їх містобудівні проблеми я в теорії розумію, але на практиці з ними майже не стикаюсь. Генплан Славутича проектувався з чистого аркушу, а саме місто будувалося одноразово. А тому наш генеральний план спрацював майже повністю і досі майже не зіпсований. Наші з вами місцеві проблеми більше об’єктні, аніж містобудівні.
Але одночасно наша тема являється для спеціалістів максимально цікавою і корисною. Тому що ми як практики можемо розповісти: чи працює містобудівна утопія в реальності, а не на кресленнях та макетах. Чи можливо створити містобудівний та інфраструктурний шедевр в масштабах цілого міста. Яка специфіка і які задачі постають згодом перед таким експериментальним містом.

Я пишаюся нашим містом, дуже вдячний його творцям і готовий будь де про це детально розповідати. Те, до чого 99% міст мріють колись дійти в своєму плануванні, у нас вже було на старті і є досі.

1. Більше половини площі нашого міста (1130 Га) займають ліси, а норма озеленення перевищена втричі. З усіх боків ми оточені лісами, але маємо залізничне сполучення та свій вихід на Дніпро.

2. 20 тисяч наших мешканців проживають в дуже компактному але фантастично багатому на інфраструктуру місті. При цьому навіть в такій компактності у нас реалізована децентралізація інфраструктури.

3. В нас немає висотної забудови, а містобудівна структура житла максимально людиноорієнтована. Половина житлової забудови являється котеджною.

4. Ми дійсно пішохідне місто. Без громадського транспорту але з пішохідною досяжністю до будь-якого соціально важливого об’єкту.

5. В нас відразу при будівництві закладена мережа велодоріжок (12 км) і є реальна містобудівна можливість її розвивати.

6. Наші генплан та зонінг настільки структуровані та відповідають фактичній ситуації, наскільки це взагалі можливо.

7. В нашому місті, чи не в єдиному в Україні, комплексне художнє оздоблення стало повноцінної частиною проекту забудови міста.

Я можу довго перелічувати наші переваги, можу чесно поговорити про недоліки. Але треба визнати, що в нашому випадку містобудівна утопія створена і працює.

Так, ми зараз на етапі, коли наш генеральний план, на мою думку, потребує актуалізації. З огляду на сучасні економічні, соціальні, політичні та інші чинники ми можемо якісно зреагувати та заздалегідь закласти якомога якісну містобудівну базу для подальшого розвитку використання території Славутича. Але, повторюся, навіть зараз в плані організації території та інфраструктури ми знаходимось на тому рівні, якого майже всі міста намагаються досягнути, і більшість з них об’єктивно ніколи не досягне. Тому вкотре повторюю: «Славутич – не ідеальне місто. Але ми найбільш близькі до ідеалу».