Коли приїхала сюди вперше в кінці червня, зрозуміла, що літо не скрізь тепле. Якщо у Кропивницькому літо – це неможлива спека та гарячий асфальт. То у Славутичі літо – це прохолодний вітерець та віддалені промені сонця. Переїжджаючи з великого, шумного міста в тихе та спокійне містечко, ніби потрапити в інший вимір...
Коли приїхала сюди вперше в кінці червня, зрозуміла, що літо не скрізь тепле. Якщо у Кропивницькому літо – це неможлива спека та гарячий асфальт. То у Славутичі літо – це прохолодний вітерець та віддалені промені сонця. Переїжджаючи з великого, шумного міста в тихе та спокійне містечко, ніби потрапити в інший вимір.
Перше, що мене вразило – люди, які розмовляють російською мовою. Тобто жителі Славутича російськомовні. А коли питаєш чому так, то відповіли: «Мої батьки вчили розмовляти російською, та якщо чесно мені не зручно українською ні писати, ні говорити». З часом зрозуміла, що в місті не вимерла українська мова, а просто славутичани краще володіють іншою. Адже Славутич мережить з Білорусією, а всім як відомо в Білорусії офіційна мова російська.
Люди тут особливі, як і в будь-якому іншому місті України. Славутичани – це спокійні, люб’язні люди, які хочуть залишатися в тишині та спокої.
Що вразило більше, то це те, що у Славутичі практично не має вулиць, тут квартали. І кожен квартал унікальний. Все через те, що Славутич будували різні країни: Єреван, Грузія, Росія, Україна, Латвія, Естонія та інші. Яка країна чи місто будували квартал, така його і назва.
У Славутичі багато житлових будинків та кварталів. Перший з них, який вразив – Талліннський. В цьому кварталі всі будівлі жовтого кольору. А між будівлями як правило встановлена біла арка. Що добре помітно, то це те, що в цьому кварталі більше всього дерев.
Єреванський квартал сподобався тим, що житлові будівлі облицьовані цікавим кольором. З різного ракурсу вбачається весь час різний колір, то фіолетовий, то сірий.
У бакинському кварталі вперше побачила балкони, в яких шестикутні або п’ятикутні вікна.
Славутич можна вивчити легко та швидко. За два тижні вже відчуваєш себе як в рідному місті. Знаєш куди краще піти поласувати десертом, куди краще піти відпочити, а де краще у Славутичі погуляти з друзями.
Британ Дар'я
